ЧИЯ МОВА НАЙБАГАТША?

ЧИЯ МОВА НАЙБАГАТША? Було це давно - ще за старої Австралії. В купе поспішного поїзду Львів-Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць і наш українець. Говорили про різне і нарешті почали – про мови: чия мова краща, багатша, котрій належить світове майбутнє. Самозрозуміло – кожний вихваляв свою мову!

Англієць заявив, що Англія – це країна завойовників і великих мандрівників, які славу її мови рознесли по всьому світі. Англійська мова – це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона, Дарвіна та інших великих письменників і науковців. Очевидно, англійська мова – це світова мова! Гордовитий німець відразу заперечив, бо ж німецька мова – це мова двох імперій, Великонімеччини та Австрії! Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова славних Шіллєра, Канта, Багнера, Гете і Гайне. І тому тільки німецькій мові належить світове майбутнє. А італієць, посміхаючись, сказав: Ви оба не маєте рації. Моя мова – мова сонячної Італії – це мова музики, мова кохання – а про кохання мріє кожен... Італійською мовою написані славетні твори Данте, Бокаччіо, Патрарки, лібретта знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні та інших великих італійців. Ні, тільки італійська мова може бути провідною мовою в світі!... А наш українець – по довгій мовчанці – сказав: Я міг би, панове, як і ви, хвалитися, що моя рідна мова – це мова незрівнянного сатирика Котляревського, безсмертного генія Тараса Шевченка, неперевершеного в світі лірика Лесі Українки, великого титана Франка. Я міг би назвати багато славних імен свого народу, але не в тому суть! Ви ж нічого не сказали про саме багатство і можливості ваших мов. А це найважніше! От, скажімо, чи могли б ви у своїх мовах написати невелике оповідання, в якому би всі слова починалися з тієї самої букви?! - О, ні! Це неможливе – заявили всі. - Ось, на ваших мовах це неможливе, а в наші – це зовсім просто! Назвіть якусь букву – звернувся він до німця. - Хай буде ”П” – сказав той. - Добре. Оповідання буде називатися „Перший Поцілунок”.

Перший поцілунок

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку прийшло по пошті приємне повідомлення: Приїздіть, Павле Петровичу, - писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, - погостюєте, повеселитесь! Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета... Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліни Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна програла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспак, польку. Прийшла пора - попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок, Портвейну, Плиски, Пшеничної, підігріваного пуншу, Пільзнерське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, присмажені пляцки... Потім прислуга подала пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, поричок... Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятись по Підгорецькому парку, полюбуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла підхмеленому поету. Походили, погуляли... Порослий папороттю прадавній парк подарував парі приємну прохолоду... Повітря п’янило принадними пахощами... Побродивши по парку пара присіла під порослим плющем платаном... Посиділи, помріяли, позітхали, пошептали, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок...